Доступ До Суду з Практики ЄСПЛ | Адвокат по Зверненням До Європейського Суду

Що робити якщо суд залишив без руху або повернув апеляційну скаргу? Верховний суд відмовив у відкритті касаційного провадження. Що робити? У даній статті розглянемо критерії оцінки Європейським судом справ людини законності таких рішень. Перечитавши статтю Ви зможете зпроектувати свою ситуацію на підхід ЄСПЛ.


Загальні принципи стосовно доступу до суду


У справі «Голдер проти Сполученого Королівства» було визначено, що право на доступ до суду є одним з аспектів права на суд згідно з пунктом 1 статті 6 Конвенції.

(Golderv. the United Kingdom) (від 21 лютого 1975 року, пп. 28-36, серія A.

№ 18)

У цій справі Суд визнав право на доступ до суду як невід’ємний аспект гарантій,

закріплених у статті 6, пославшись на принципи верховенства права та недопущення свавілля, покладені в основу більшості положень Конвенції.

Так, пункт 1 статті 6 гарантує кожному право на звернення до суду з позовом щодо його прав та обов'язків цивільного характеру

(«Роше проти Сполученого Королівства» (Roche v. the United

Kingdom) [ВП], № 32555/96, п. 116, ЄСПЛ 2005-X;

«З та інші проти Сполученого Королівства» (Z and Others v. the United Kingdom) [ВП], № 29392/95, п. 91, ЄСПЛ 2001-V;

«Цудак проти Литви» (Cudak v. Lithuania) [ВП], № 15869/02, п. 54, ЄСПЛ 2010; та

«Парафія греко-католицької церкви в м. Лупені та інші проти Румунії» (Lupeni Greek

Catholic Parish and Others v. Romania) [ВП], № 76943/11, п. 84, ЄСПЛ 2016 (витяги)).


Право на доступ до суду повинно бути:

1) практичним

2) ефективним,

а не «теоретичним чи ілюзорним»

(«Беллє проти Франції» (Bellet v. France), від 4 грудня 1995 року, п. 36, серія A № 333-B).


Це міркування набуває особливої актуальності у контексті гарантій, передбачених статтею 6, з огляду на почесне місце, яке в демократичному суспільстві посідає право на справедливий суд

(«Принц Ліхтенштейну Ганс-Адам II проти Німеччини» (Prince Hans-Adam II of Liechtenstein v. Germany )[ВП], № 42527/98, п. 45, ЄСПЛ 2001-VIII,

«Парафія греко-католицької церкви в м. Лупені та інші проти Румунії», п. 86).


Проте право на доступ до суду не є абсолютним і може підлягати обмеженням, які дозволяються опосередковано, оскільки право на доступ до суду за своєю природою потребує регулювання державою, і таке регулювання може змінюватися у часі та місці відповідно до потреб та ресурсів суспільства та окремих осіб

(«Станєв проти Болгарії» (Stanev v. Bulgaria) [ВП], № 36760/06, п. 230, ЄСПЛ 2012).


Визначаючи так регулювання, Договірні держави користуються певною свободою

розсуду. Попри те, що ухвалення остаточного рішення щодо дотримання вимог Конвенції є повноваженням Суду, він не повинен підміняти оцінку, зроблену національними органами, будь-якою іншою оцінкою того, що може бути кращою політикою у цій сфері. Тим не менше, обмеження, що застосовуються, не повинні обмежувати доступ, який залишається для особи, у такий спосіб або в такій мірі, щоб сама суть права була порушена.

Крім того, обмеження не буде сумісним з пунктом 1 статті 6, якщо воно:

- не переслідує легітимну мету та

- якщо відсутнє розумне співвідношення пропорційності між засобами, що використовуються, і метою, яка має бути досягнута

(«Парафія греко-католицької церкви в м. Лупені та інші проти Румунії», п. 89, з подальшими посиланнями).


Суд також підкреслює, що до компетенції Суду не належить розгляд стверджуваних помилок щодо питань фактів або права, які допустили національні суди, якщо тільки такі помилки не порушили права та свободи, що захищаються Конвенцією

(«Гарсія Руіс проти Іспанії» (García Ruiz v. Spain) [ВП], № 30544/96, п. 28, ЄСПЛ 1999-I;

«Перез проти Франції» (Perez v. France) [ВП], № 47287/99, п. 82, ЄСПЛ 2004-I).


Зазвичай Судом не переглядаються такі питання, як вага, що надається національними судами певним доказам або висновкам чи оцінкам, які перебувають у них на розгляді. Суд не має діяти як четверта інстанція, а тому не ставитиме рішення національних судів під сумнів на підставі пункту 1 статті 6

Конвенції, якщо їхні висновки не можна вважати свавільними або явно

необґрунтованими

(«Бочан проти України (№ 2)» (Bochan v. Ukraine) (№ 2) [ВП], № 22251/08, п. 61, ЄСПЛ 2015).


Загальні принципи щодо доступу до судів вищої інстанції та обмеження ratione valoris, що застосовуються у цьому відношенні

Стаття 6 Конвенції не зобов’язує Договірні держави створювати апеляційні чи касаційні суди. Проте якщо такі суди існують, необхідно дотримуватись гарантій, визначених у статті 6, наприклад, у тій частині, в якій вона гарантує учасникам судового процесу ефективне право на доступ до суду, який вирішить спір щодо їхніх прав та обов’язків цивільного характеру

(«Андрєєва проти Латвії» (Andrejeva v. Latvia) [ВП], № 55707/00, п. 97, ЄСПЛ 2009; ««Леваж Престасьон Сервіс» проти Франції» (Levages Prestations Services v.France), від 23 жовтня 1996 року, п. 44, Збірник постанов та рішень 1996-V;

«Бруалья Ґомес де ла Торре проти Іспанії» (Brualla Gómez de la Torre v. Spain), від 19 грудня 1997 року, п. 37, Збірник 1997-VIII,

«Анноні ді Гуссола та інші проти Франції» (Annoni di Gussola and Others v. France), №№ 31819/96 та 33293/96, п. 54, ЄСПЛ 2000-XI).


Проте завдання Суду полягає не в тому, щоб висловлювати думки щодо прийнятності або неприйнятності обраної Договірними сторонами політики, що визначає обмеження доступу до суду; його завдання обмежується визначенням того, чи має їхній вибір у цій сфері наслідки, які відповідають Конвенції. Аналогічним чином, роль Суду полягає не в тому, щоб вирішувати спори щодо тлумачення національного законодавства, яке регулює такий доступ, а радше, щоб з'ясовувати, чи є наслідки такого тлумачення сумісними з Конвенцією

(«Платаку проти Греції» (Platakou v. Greece), № 38460/97, пп. 37-39, ЄСПЛ 2001-I;

«Ягтзілар та інші проти Греції» (Yagtzilar and Others v. Greece), № 41727/98, п. 25, ЄСПЛ 2001-XII;

«Булфрахт Лтд» проти Хорватії» (Bulfracht Ltd v. Croatia), № 53261/08,

п. 35, від 21 червня 2011 року).


При цьому слід ще раз зазначити, що спосіб застосування пункту 1 статті 6 Конвенції до апеляційних та касаційних судів залежить від особливостей судового провадження, про яке йдеться, і необхідно враховувати всю сукупність процесуальних дій, проведених в рамках національного правопорядку, а також роль судів касаційної інстанції в них; умови прийнятності касаційної скарги щодо питань права можуть бути суворіші, ніж для звичайної скарги

(«Леваж Престасьон Сервіс» проти Франції», п. 45;

«Бруалья Гомес де ла Торре проти Іспанії», п. 37;

«Козліца проти Хорватії»(Kozlica v. Croatia), № 29182/03, п. 32, від 2

листопада 2006 року;

«Шамоян проти Вірменії» (Shamoyan v. Armenia), № 18499/08, п. 29, від 7 липня 2015 року).


Що стосується застосування встановлених законодавством обмежень ratione valoris доступу до судів вищої інстанції, Суд повинен у різній мірі враховувати деякі додаткові фактори, а саме:

  1. передбачуваність обмеження,

  2. на кого саме – заявника чи державу-відповідача мають покладатися негативні наслідки помилок, допущених під час провадження, які призвели до того, що заявнику було відмовлено у доступі до верховного суду

  3. чи можна стверджувати, що ці обмеження пов’язані з «надмірним формалізмом»

(«Гарзічіч проти Чорногорії» (Garzičić v. Montenegro),№ 17931/07, пп. 30-32, від 21 вересня 2010 року;

«Добріч проти Сербії», пп. 49-51;

«Йовановіч проти Сербії», пп. 46-51;

«Егіч проти Хорватії» (Egić v. Croatia), № 32806/09, пп. 46-49 та 57, від 5 червня 2014 року;

«Компанія «Сосьєдад Аноніма дель Усьєса проти Іспанії» (Sociedad Anónima del Uciezav. Spain), № 38963/08, пп. 33-35, від 4 листопада 2014 року;

«Хасан Тунч та інші проти Туреччини» (Hasan Tunç and Others v. Turkey), № 19074/05, пп. 30-34, від 31 січня 2017 року).


Саме національний верховний суд, якщо цього вимагає національне законодавство, повинен оцінювати те, чи досягнуто передбачений законодавством поріг ratione valoris для подання скарги саме до цього суду.


Відповідно, в ситуації, коли відповідне національне законодавство дозволяло йому відфільтровувати справи, що надходять до нього, верховний суд не може бути зв’язаний або обмежений помилками в оцінюванні зазначеного порогу, яких припустилися суди нижчої інстанції при визначенні того, чи надавати доступ до нього («Добріч проти Сербії», п. 54).


1. Вимога щодо передбачуваності обмеження

Що стосується першого з вищезазначених критеріїв, в низці випадків Суд надає особливої ваги тому, чи слід вважати процедуру касаційного оскарження, якої слід дотримуватися, передбачуваною з точки зору учасника судового процесу. Це робиться з метою встановлення того, чи не порушувався санкцією за недотримання зазначеної процедури принцип пропорційності

(Mohr v. Luxembourg) (рішення), № 29236/95, від 20 квітня 1999 року;

«Ланшютцер ГмбХ» проти Австрії» (Lanschützer GmbH v. Austria)

(рішення), № 17402/08, п. 33, від 18 березня 2014 року;

«Генріуд проти Франції» (Henrioud v. France), № 21444/11, пп. 60-66, від 5 листопада

2015 року).


Узоджена національна судова практика та послідовне застосування цієї практики, як правило, задовольняють критерій передбачуваності стосовно обмеження доступу до суду вищої інстанції

(«Леваж Престасьон Сервіс» проти Франції», п. 42; згадане вище рішення у справі «Бруалья Гомес де ла Торре проти Іспанії», п. 32;

«Ланшютцер ГмбХ» проти Австрії», п. 34;

«Думітру Георге проти Румунії»(Dumitru Gheorghe v. Romania), №

33883/06, пп. 32-34, від 12 квітня 2016 року).


Такими самими міркуваннями Суд керувався у справах стосовно обмежень ratione valoris доступу до судів вищої інстанції

(«Йовановіч проти Сербії», п. 48, «Егіч проти Хорватії», пп. 49 та 57).


Суд також бере до уваги те, чи була відповідна практика доступна заявнику чи заявниці, а також чи представляв її або його інтереси кваліфікований адвокат

(«Леваж Престасьон Сервіс» проти Франції», п. 42, «Генріуд проти Франції», п. 61).


Тягар негативних наслідків помилок, допущених під час судового розгляду

Стосовно другого критерію Суд неодноразово вирішував питання пропорційності, визначаючи процесуальні помилки, що виникли під час судового розгляду, в результаті чого заявник був позбавлений доступу до суду, та ухвалюючи рішення про те, чи мав заявник нести надмірний тягар у зв’язку з цими помилками. В тих випадках, де відповідна процесуальна помилка виникла лише з одного боку, з боку заявника чи з боку відповідних органів влади, зокрема суду(-ів), залежно від випадку, Суд, як правило, схильний покладати тягар на ту сторону, яка її

допустила

(«Лясковська проти Польщі» (Laskowska v. Poland), № 77765/01, пп. 60-61, від 13 березня 2007 року;

«Йовановіч проти Сербії», п.46 (в кінці);

«Шимєцкі проти Хорватії» (Šimecki v. Croatia), № 15253/10, пп.46-47, від 30 квітня 2014 року;

«Егіч проти Хорватії», п. 57;

«Сефер Їлмаз і Мерьєм Їлмаз проти Туреччини» (Sefer Yılmaz and Meryem Yılmazv. Turkey), № 611/12, пп. 72-73, від 17 листопада 2015 року).


Проте більш складними є ситуації, коли процесуальні помилки виникли як з боку заявника, так і з боку відповідних органів влади, зокрема суду(-ів). У таких випадках в практиці Суду не існує чіткого правила стосовно питання про те, на кого слід покладати тягар; тоді рішення залежатиме від усіх обставин справи, розглянутої в цілому.


Втім, у практиці Суду можна виділити деякі керівні принципи. Зокрема, ухвалюючи рішення про те, на кого слід покласти тягар, Суд повинен керуватися такими міркуваннями:

По-перше, має бути встановлено, чи представляв інтереси заявника адвокат під час судового розгляду, і чи заявник та/або його адвокат проявляли необхідну старанність, добиваючись проведення відповідних процесуальних дій. Дійсно, процесуальні права зазвичай нерозривно пов’язані з процесуальними обов’язками. Суд також наголошує на тому, що від учасників судового процесу також вимагається старанно дотримуватися процесуальних правил у справі

(«Бонковська проти Польщі» (Bąkowska v. Poland), № 33539/02, п. 54, від

12 січня 2010 року;

«Уніон Аліментарія Сандерс С.А.» проти Іспанії» (Unión Alimentaria

Sanders S.A. v. Spain), від 7 липня 1989 року, п. 35, серія A № 157).


Крім того, Суд акцентував увагу на питанні про те, чи забезпечувалося

представництво інтересів заявника у суді

(див., наприклад, згадане вище рішення у справі «Леваж Престасьон Сервіс» проти Франції», п. 48,

«Лоргер проти Словенії» (Lorger v. Slovenia) (рішення) (№ 54213/12, п. 22, від 26 січня 2016 року).


По-друге, Суд братиме до уваги те, чи можна було з самого початку уникнути помилок

(«Едіфікасьонес Марч Гальєго С.А.» проти Іспанії» (Edificaciones March Gallego S.A. v. Spain), від 19 лютого 1998 року, п. 35, Збірник 1998-I).


По-третє, Суд оцінюватиме те, хто саме переважно чи об’єктивно спричинив виникнення помилок – заявник чи відповідні органи влади, зокрема суд(-и). Зокрема, обмеження доступу до суду буде непропорційним, якщо неприйнятність засобу юридичного захисту є наслідком того, що допущення помилки поставлено у провину заявнику, який об’єктивно не відповідає за неї

(«Екзаміліотіс проти Греції (№ 2)» (Examiliotis v. Greece) (№ 2), № 28340/02, п. 28, від 4

травня 2006 року;

«Платаку проти Греції», пп. 39 та 49;

«Сотіріс енд Нікос Кутрас АТТЕЕ» проти Греції», п. 21;

«Фрайтаг проти Німеччини» (Freitag v. Germany), № 71440/01, пп. 39-42,

від 19 липня 2007 року).


Критерій «надмірного формалізму»

Що стосується третього критерію, Суд наголошує на цінності та важливості дотримання формалізованих норм цивільного процесу, за допомогою яких сторони забезпечують вирішення спору цивільного характеру, оскільки завдяки цьому може обмежуватися обсяг дискреції, забезпечуватися рівність сторін, запобігатися свавілля, забезпечуватися ефективне вирішення спору та розгляд справи судом упродовж розумного строку, а також забезпечуватися юридична визначеність та повага до суду.


При цьому у практиці Суду закріплено, що «надмірний формалізм» може суперечити вимозі забезпечення практичного та ефективного права на доступ до суду згідно з пунктом 1 статті 6 Конвенції (див. пункт 77 вище). Це зазвичай відбувається у випадку особливо вузького тлумачення процесуальної норми, що перешкоджає розгляду позову заявника по суті, із супутнім ризиком порушення його чи її права на ефективний судовий захист

(«Белеш та інші проти Чеської Республіки» (Běleš and Others v. the Czech Republic), № 47273/99, пп. 50-51 та 69, ЄСПЛ 2002 IX,

«Волчлі проти Франції» (Walchli v. France), №35787/03, п. 29, від 26 липня 2007 року).


Оцінювання скарги на надмірний формалізм у рішеннях національних судів зазвичай буде результатом розгляду справи в цілому

(«Белеш та інші проти Чеської Республіки», п. 69),

з урахуванням конкретних обставин такої справи

(«Стагно проти Бельгії» (Stagno v. Belgium), № 1062/07, пп. 33-35, від 7 липня 2009 року,

«Фатма Нур Ертен та Аднан Ертен проти Туреччини» (Fatma Nur Erten and Adnan Erten v. Turkey), № 14674/11, пп. 29-32, від 25 листопада 2014 року).


При проведенні оцінювання Суд часто наголошував на питаннях

«юридичної визначеності» та

«належного здійснення правосуддя»

як на двох основних елементах для проведення розмежування між

надмірним формалізмом та

прийнятним застосуванням процесуальних формальностей.

Зокрема, Суд постановляв, що є порушення права на доступ до суду, коли норми не переслідують цілі юридичної визначеності та належного здійснення правосуддя та утворюють свого роду перепону, яка перешкоджає вирішенню справи учасників судового процесу по суті компетентним судом

(«Карт проти Туреччини» (Kart v. Turkey) [ВП], № 8917/05, п. 79 (в кінці), ЄСПЛ 2009

(витяги);

«Ефстатіу та інші проти Греції» (Efstathiou and Others v. Greece), № 36998/02, п. 24 (в кінці), від 27 липня 2006 року,

«Ешим проти Туреччини»(Eşim v. Turkey), № 59601/09, п. 21, від 17 вересня 2013

року).


У своїй подальшій практиці Суд послідовно спирався на вищезазначені елементи при ухваленні рішення щодо того, чи було тлумачення процесуальної норми таким, що необґрунтовано обмежувало право заявника на доступ до суду

(встановлено порушення:

«Новіньський проти Польщі» (Nowiński v.Poland), № 25924/06, п. 34, від 20 жовтня 2009 року;

«Омеровіч проти Хорватії (№ 2)» (Omerović v. Croatia) (№ 2), № 22980/09, п. 45, від 5

грудня 2013 року;

«Маширевіч проти Сербії» (Maširević v. Serbia), №30671/08, п. 51, від 11 лютого 2014 року;

«Корнеа проти Республіки Молдова» (Cornea v. the Republic of Moldova), № 22735/07, п. 24, від 22 липня 2014 року;

«Лоулі-Георгопулу проти Греції» (Louli-Georgopoulou v. Greece), № 22756/09, п. 48, від 16 березня 2017 року;


обмеження доступу до суду не є непропорційним:

«Уеллс проти Сполученого Королівства» (Wells v. the United Kingdom), № 37794/05, (рішення) від 16 січня 2007 року, та

«Данн проти Сполученого Королівства» (Dunn v. the United Kingdom) (рішення), № 62793/10, п. 38, від 23 жовтня 2012 року).


Далі буде...


Вас може зацікавити:

Безсторонність Суду. Практика Європейського суду з прав людини

ЄСПЛ Розгляне Звернення Про Порушення Люстрацією Прав Людини | Dybets v. Ukraine


Наші сертифіковані Радою Європи Адвокати допомагають підготувати правильно звернення до Європейського суду з прав людини, а також надають безкоштовні консультації з питань перспектив звернення до ЄСПЛ.


Якщо Вам потрібна консультація чи підготувати звернення до Європейського суду з прав людини, звертайтеся просто зараз, заповнивши форму, зателефонувавши.

Або пишіть просто в ЧАТ

  • Facebook Social Icon
  • LinkedIn Social Icon
  • Twitter Social Icon
  • Google+ Social Icon

Отримайте безкоштовну юридичну консультацію прямо зараз!

адвокат Київ кримінальні справи, Адвокат Київ кримінальна справа, Адвокати Київа по кримінальним справам, кримінальні адвокати Київа, екстрадиційний адвокат, адвокат звернення до ЄСПЛ, адвокат підготовка апеляції по кримінальній справі, Знайти адвоката у Києві, Кримінальний адвокат Київ, кращі адвокати Київа, адвокати києва, хороший адвокат Київ, Досвідчений адвокат київ, порадьте хорошого адвоката по кримінальній справі Київ, особа під вартою адвокат, знайти досвідченого адвоката у Києві, безкоштовна консультація адвоката онлайн, безкоштовні юридичні консультації, адвокат підготовка дапеляційї касації, застосування амністії адвокат, Адвокати по 366, адвокати по 309, 307 скільки коштує хороший адвокат, знайти хорошого адвоката у києві, порадьте Хорошого Адвоката По Кримінальним Справам, рейтинг адвокатів по криіимнальним, Кращі Адвокати Київа, видача засудженого адвокат, где найти хорошего адвоката по ДТП, Адвокат по ДТП Киев Адвокати По ДТП Київ, Адвокаты Киева и Киевской области, найти хорошего адвоката в Киеве, Адвокат Соломянский район, Адвокати Соломянского района Киева, Адвокат для участия в апеляционном суде Киева, Найти хорошего уголовного адвоката в Киеве, Адвокаты Киева По Уголовным Делам Адвокат Михаил Адвокати Київа та Киїівської областіКозачукАдвокат Київ